Правильне підживлення озимини

Кількість атмосферних опадів восени була недостатньою, тому переважна більшість посівів озимої пшениці увійшли в зиму у фазі «шильця»; у початковій фазі кущення перебували лише нечисленні, посіяні у ранні рядки поля.
Запаси продуктивної вологи на посівах озимини у метровому шарі ґрунту станом на 18 січня 2012 р. залежно від попередників коливалися від 120 до 160 мм, тоді як для реалізації генетичного потенціалу інтенсивних сортів та гібридів озимих культур вони мають становити 180-200 мм Основна частина доступної для рослин вологи (70%) була сконцентрована у верхньому — 0-60 см шарі ґрунту, тому, зважаючи на ймовірність весняних посух, досить важливо ефективно використати ці запаси.
За таких умов підвищується роль підживлення по мерзлоталому ґрунту — для забезпечення оптимального азотного живлення рослин відразу після поновлення їх вегетації, особливо на неудобрених з осені посівах.
Підживення озимої пшениці
Для оцінки стану посівів та розробки стратегії їх підживлення навесні слід періодично проводити обстеження полів. Доцільність внесення добрив на посівах, що перебувають у незадовільному стані, визначається спеціалістами господарств. На полях із дещо зрідженими посівами та такими, що знаходяться у фазі «шильця», як уже зазначалося, слід обов'язково провести підживлення по мерзлоталому ґрунту. Нинішнього року доза внесення азоту під час виконання цього агрозаходу має становити 2/3 запланованої на весну норми. Потреба проведення наступного прикореневого підживлення визначатиметься щільністю стояння рослин та наявністю у верхніх шарах ґрунту достатніх запасів продуктивної вологи.
На полях, де рослини добре перезимували і перебувають у задовільному стані, досить ефективним буде комбіноване підживлення, що складається з поверхневого по мерзлоталому ґрунту (2/3 запланованої норми) та прикореневого у фазу кущіння (1/3 від норми). Локальні прикореневе підживлення проводять за допомогою зернових сівалок, спрямовуючи агрегати вздовж посівів.
Для ранньовесняного підживлення краще використовувати аміачну селітру, ефективність якої на 15-20% вища, ніж карбаміду. У прикореневе підживлення можна рівноцінно вносити як аміачну селітру, так і карбамід.
Останнім часом значного поширення набуває застосовування рідких азотних добрив типу карбамідо-аміачної суміші (КАС), азот яких добре засвоюється рослинами. Залежно від співвідношення карбаміду та аміачної селітри КАС містить від 28 до 32% азоту. Рідка суміш має низку переваг перед твердими азотними добривами. При застосуванні КАС забезпечується повна механізація процесів транспортування, зберігання та внесення в ґрунт; скорочуються непродуктивні втрати азоту, пов'язані із звітрюванням в атмосферу та фільтрацією до ґрунтових вод, підвищується ефективність добрив за рахунок більш рівномірного внесення їх по полю. КАС легко комбінувати із засобами захисту рослин, регуляторами росту, мікроелементами тощо: за спільного їх внесення економічний ефект вищий завдяки скороченню витрат енергії і трудових ресурсів.
Рано навесні КАС застосовують у чистому вигляді без розбавлення водою за допомогою сільгоспавіації або обприскувачами, обладнаними дефлекторними форсунками, що забезпечують утворення крупнокрапельного розчину. Для роботи у вітряну погоду на обприскувачах можна використовувати спеціальні подовжені шлаги. У разі використання марки КАС 32 в день підживлення температура повітря повинна бути не нижчою за 0 оС, оскільки кристалізація розчину цього добрива відбувається вже за температури -2 проС. У період від'ємних температур краще використовувати КАС марок 30 та 28 з температурою кристалізації -9 та -17 проС відповідно. За таких умов рослини активно вегетують, тому можна застосовувати високі дози азоту — до 50-60 кг/га д. р.
У період відновлення вегетації та у фазу кущення, коли температура повітря не перевищує 10 проЗ, також допускається застосування КАС у чистому вигляді обприскувачами з дефлекторними форсунками в дозах 30-40 кг/га д. р. У наступні фазі розвитку озимини КАС рекомендується застосовувати в бакових сумішах із засобами захисту рослин, регуляторами росту та мікроелементами, альо форсунки крапельного типу треба замінити на дрібнодисперсні, доза внесення азоту має становити до 10 кг/га д. р. з нормою витрати робочого розчину не менше 200 л/га. Для запобігання опіків на вегетативних органах рослин позакореневий обробіток посівів краще проводити за температури повітря не вищої від 20 проЗ або в нічні часи за умови відсутності росі.
Застосування усередненої дози азотних добрив на всіх полях господарства значно знижує ефективність цього агрозаходу. Точне визначення запасів мінерального азоту дозволяє розрахувати потрібну дозу добрив, зменшити непродуктивні втрати азоту та підвищити ефективність добрив на 10-20% та додатково одержати 200-250 грн з кожного гектара посівів.
Доза азотних добрив у весняне підживлення визначається багатьма факторами (попередник, стан посівів, рівень основного удобрення), але насамперед — запаси мінерального азоту в шарі ґрунту 0-60 см (табл. 1). За нашими даними, станом на 19 грудня 2011 року на неудобрених посівах після непарових попередників запаси мінерального азоту в шарі ґрунту 0-60 см знаходилися на низькому рівні — 50-70 кг/га, після багаторічних трав — 120 кг/га, тоді як для нормального росту і розвитку рослин запаси азоту мають становити 130-150 кг/га. Тому переважна більшість посівів озимини навесні потребує додаткового азотного живлення. Винятком можуть бути окремі удобрені з осені і засіяні після чорного пару або багаторічних трав посіви. На неудобрених посівах після непарових попередників запаси мінерального азоту, як правило, знаходяться на низькому рівні (менш як 100 кг/га у шарі ґрунту 0-60 см), тому доза азоту в перше підживлення повинна становити 50-60 кг/га д. р.
Таблиця 1. Нормативні рівні забезпеченості озимих культур мінеральним азотом в 60-сантиметровому шарі ґрунту для визначення доз підживлення у фазу весняного кущення
Рівень забезпеченості рослин азотом Вміст мінерального азоту Доза застосування азоту, кг/га діючої речовини
мг/кг ґрунту кг/га
Дуже низький < 10 70 60
Низький 11-15 71-100 45
Середній 16-24 101-130 30
Підвищений 25-30 131-150 20
Високий 31-35 151-180 0
Дуже високий > 35 > 180 0
Для одержання зерна озимої пшениці, що відповідає вимогам 1-2-го класу якості, потрібне оптимальне азотне живлення на початку вегетації та особливо в період, коли відбувається інтенсивний синтез білків у зернівці. Основне удобрення та ранньовесняне підживлення у більшості випадків недостатньо забезпечують рослини азотом для формування і наливу високобілкового зерна. З цією метою доцільно провести позакореневе підживлення рослин розчином карбаміду або КАС в дозах N15-N20. Доза азоту в позакореневе підживлення визначається станом рослин, зокрема вмістом валового азоту у верхніх листках, та рівнем основного і весняного удобрення (табл. 2). Сумарна доза азоту в ранньовесняне та позакореневе підживлення на неудобрених посівах озимини має становити не менш як 70-80 кг/га д. р., на фоні основного застосування помірних доз фосфорно-калійних добрив (P50-60K50-60) — 90-100 кг/га д. р., а при застосуванні підвищених доз фосфорно-калійних добрив (P80-90K80-90) — 110-120 кг/га д. р.
Таблиця 2. Нормативні рівні забезпечення озимини валовим азотом для визначення доз його застосування в позакореневе підживлення
Рівень забезпеченості рослин азотом Валовий вміст азоту в листках, % на абсолютно суху речовину Доза застосування азоту, кг/га діючої речовини
Дуже низький < 1,7 0 (підживлювати недоцільно)
Низький 1,7—2,1 0 (підживлювати недоцільно)
Середній 2,2—2,7 30
Підвищений 2,8—3,0 20
Високий 3,1—3,5 0 (підживлювати недоцільно)
Дуже високий > 3,5 0 (підживлювати недоцільно)
Проведення позакореневого підживлення на слаборозвинутих та недостатньо удобрених посівах озимої пшениці не рекомендується. Оптимальним строком для цього агрозаходу є період після закінчення фазі цвітіння до початку фазі молочної стиглості зерна. Треба пам " ятати, що без впровадження інтегрованої системи захисту рослин від хвороб, бур'бур'янів та комплексу шкідників агрохімічні заходи, спрямовані на одержання якісного продовольчого зерна озимої пшениці, не дадуть очікуваних результатів.
Підживлення озимого ріпаку
Озимий ріпак на одиницю врожаю виносить з ґрунту азоту, фосфору, калію і сірки вдвічі, а кальцію уп'ятеро більше, ніж озима пшениця пшениця. Фосфорно-калійні добрива застосовують з осені, краще під оранку. Перевагу слід надавати форм добрив, що містять сірку: суперфосфат, калімагнезія, добрива марки N16P16K8S8 , N13P13K13S10 , N16P8K8S16. Оптимальні дози мінеральних добрив під озимий ріпак на ґрунтах із середнім рівнем забезпеченості поживними речовинами N становлять60-80P40-60K40-60, на бідних ґрунтах — N90-100P60-80K60-80.
Азотні добрива частково застосовують з осені (N20-30), обов'язково у випадках, коли попередником ріпаку були зернові культури — для кращого розкладання залишків соломи. Більшу частину азоту (N40-50) слід застосовувати у перше підживлення на початку відновлення весняної вегетації. Друге підживлення проводять через 14-20 днів на початку росту пагонів (N20-30). Для ранньовесняного підживлення краще застосовувати аміачну селітру або сульфат амонію.
Нестача сірки, а також бору обмежує кількість стручків на рослині, а також кількість насінин у стручку. Для зниження дефіциту сірки та мікроелементів у період бутонізації посіви ріпаку слід позакоренево підживити водорозчинними комплексними добривами. У цьому разі позакореневе підживлення можна поєднати з обробкою інсектицидами або регуляторами росту.